Батьки і Квест

Знаєте, батьки - це особливі люди :)
Вони завжди зупиняють тебе коли ти робиш щось нестандартне чи "лишнє"... а потім хваляться перед іншими батьками тим що ми все ж таки це зробили :)
Ось пару ситуацій:
*****
- Що!? Знову три!? Йди вчись!
А через пару років...
- Мій син вчить те що йому пригодиться в роботі, а решта не важливо!
*****
- Що!? Знову в гори!? Тобі робити немає що!? Навіщо туди їхати!? Краще б на городі поміг!
А через пару років...
- Мій син теж не сидить на місці. Їздить в гори...
*****
- Що!? Знову будете по ночам ганяти!? Наталя, як ти таке терпиш!? (це про Квест)
Ну квест я граю тільки 4 місяці, тому тут позитивних відгуків я ще не чув :)
*****
Тут я мушу сказати що багато-то ще не знає що я граю в квест. Це гра, коли тобі видають завдання, в якому зашифровано назву вулиці або об"єкт. Його треба розгадати, приїхати до вказаного місця, знайти там коди і... отримати наступне завдання. І так пів ночі.
Тут я хочу особливо подякувати Юрі, як нашому шоферу, який не жаліючи машини і терплячи наші крики типу "та обганяй! та посигналь йому! та швидше!" все ж таки довозить нас куди треба цілими і не пошкодженими :)
І нашому штурману Андрію. В нього особливий дар брати в інших ручки, бумажки, завдання і ... сіяти їх. Тобто забудьте про те що ви йому щось давали :)
Це звісно не так ефектно як спалити завдання (моя фішка) але теж не просто :)
Ну і нашому Командному Центру. Який не спить не дрімає, все думку гадає :)

По переду свято Пасхи. Проведу його в Бучачі. Всім бажаю гарного святкування в родинному колі!

Сьогоднішній настрій

Привіт,
Знаєте моєю улюбленою піснею сьогодні є Michael Jackson - They Don't Care About Us.
Якось так плавно все в житті все йшло - зразу після інституту нам запропонували хорошу роботу, таку про яку ми мріяли - кохана дружина - ріст на роботі - дитина... а тепер криза. Не те щоб я постраждав... але якось сильно розчарувався.
Тобто я ніколи не вірив в нашу владу(крім моменту революції) і банкам. Але такої наглості коли їм всім на нас начхати і коли банки які банкрутують швденько роздають гроші своїм людям, а звичайні люди лишаються нізчим - це вже занадто. І головне що нічого невдієш.
Так само на фірмі, нас вирощували в тепличних умовах, плекали нас, все було для нас, людей на вагу золота - програмістів. Тут і хороший офіс з кухнею на якій є шикарні чай/ кава/ інше і безкоштовні тренінги з англійської і безкоштовне відвідування спортзалів... і ще багато чого. А особливо ставлення до нас як до людей.
Тепер різко стало ясно що ми не люди - ми ресурс. Вся халява закінчилася.Лишився тільки нормальний офіс. І зникло нормальне ставлення до людей. У всіх тепер нереальні плани, від чого люди стають дратівливі і в результаті забивають на все. В першу чергу на роботу.
В цей момент ще раз пересвідчуєшся що можна розраховувати тільки на сім"ю, друзів і родину. Бо навіть тоді коли тобі здається що вже неможливо нічого змінити - вони показують що все можливо.
Наприклад в нас звільняють дуже класного викладача з англійської (фірма вважає що ми тепер все самі маємо вчити). Шкода. ДУЖЕ ШКОДА. "Але що я можу зробити!?" подумав я. Одна голова добре, а 20 краще. Одна людина запропонувала самим оплачувати уроки англійської. Якщо 20 людей скинеться, то не так дорого вийде. Радує що ми можемо самі про себе подбати.
Успіху вам.

Ідеальна робота. Яка вона?

Якось так запрацювався, що сам би вже не зміг відповісти на це питання. Тому вставлю опис з іншого блога (оригінал тут http://blog.management.com.ua/index.php?itemid=763)
У світі є дуже мало ідеальних речей. Тому про них можна говорити тільки умовно. Але, якби ідеальна робота існувала, вона, безперечно, володіла б певними якостями.

Ідеальна робота існує не в реальності, а радше у нашій свідомості. Не залежно від того, де знаходиться людина і якою справою займається, основне – ДУМАТИ та ВІДЧУВАТИ, що вона працює в ідеальній компанії і виконує ідеальну роботу. А така робота, в свою чергу, повинна володіти наступними рисами:

1. Ви постійно ЗРОСТАЄТЕ на ній
2. Ви маєте можливість робити свій ВНЕСОК у добробут людства
3. Ви відчуваєте себе вільно і повністю ВПИСУЄТЕСЬ у роботу
4. Ви прокидаєтесь зранку, відчуваючи БАЖАННЯ йти на роботу
5. Те, що ви робите має ЗНАЧЕННЯ
6. Якщо ви перестанете займатися своєю роботою, то будете страждати і у вас з’явиться відчуття ПОРОЖНЕЧІ, і насамкінець...
7. Ви не відчуваєте, що займаєтесь роботою, бо отримуєте від цього справжнє ЗАДОВОЛЕННЯ

Може б то скласти тест на основі цих пунктів і дати співробітникам фірми пройти його? :)

Далі ростемо

Щось я давно не писав про доцю! А в неї що не день - то нові досягнення! Вона вже вміє впевнено ходити попри ліжко

Діставати з тумбочки журнали і потім читати їх :)

І навіть сідати на шпагат :)

У нас вже проклюнувся перший зубчик і ми вже вміємо тягнутися до мами руцями і взагалі досліджувати руками інших людей (раніше цікавилася тільки предметами).
А ще нам подарували горщик і ми інколи на нього ходимо. Чакаємо що ж буде далі!

Наші магазини

Здавалося б криза, всі мають активізуватися і старатися продавати якомога краще і якісніше. Але три покупки показали зовсім інше.
1. Ліхтарик. Що може бути простіше?! Чесно, я обійшов пів міста перш ніж зміг купити його. Треба було потужний ліхтарик щоб вночі бігати по приміщенням і шукати написи на стінах (про це окремо розкажу). На базарі була купа китайських ліхтариків, які валялися по 30 штук в ящику. Це не викликало довіри. В магазинах всі ліхтарики гарно розкладені і ... запаковані. Відкривати не можна! Тобто я навіть не міг включити ліхтарик щоб подивитися на скільки сильно він світить! Продавець не знав яка різниця між тими ліхтариками які є на прилавку. І лише в одному магазині мені розрізали пластикову упаковку і показали декілька ліхтариків. Там я і купив. А в інших магазинах товар буде вічно лежати гарно запакованим.
2. Мобільний телефон. Проблема не в тому що я не знав який я хочу, а в тому що мені не дозволяли по ньому звонити! Що Євросеть що ВухоКом сказали мені, що якщо по телефону наговорено більше ніж 5 хв, то він вважається старим. Тому я міг тільки по меню полазити. На що я їм сказав "уявіть що ви купляєте телевізор, але вам не дозволяють включити антену і подивитися як він показує. Зате дозворляють взяти пульт і подивитися яке меню в телевізора. Ви купите цей телевізор?" На що продавець тільки знизив плечима. Нічого, пішов в інший магазин де нема таких дурних обмежень і там купив.
3. Пам"ятаєте я таки купив ліхтарик :) Пішов туди ж купляти рацію. Все б добре, але той продавець не знала нічого про рації і не могла нам помогти їх підібрати. Крім того в нас був наступний діалог:
- Поможіть нам вибрати рацію
- Яку вам потрібну?
- Щоб працювала з тою яка в нас вже є
- А я звідки знаю яка буде працювати з вашою? Ви де її купляли?!
- Ми її позичили
- Не розказуйте мені казки!

Нема слів. Невже так тяжко поки сидиш пів дня в магазині нічого не роблячи просто сісти і почитати про товар який ти продаєш?!

Поставте собі межу

На вихідних бачив мого старого одногрупника з ліцею, Романа. Ми просто рішили піти в центр і побалакати заодно. Почалося все з того що ми зустірлися біля пам"ятника Степана Бандери. Хто його ще не був, рекомендую піти глянути. Один з небагатьох пам"ятників який не старається вразити своєю повпезністю. Від одночасно простий, немає нічого лишнього але в ньому є все що необхідно.
Так от... зустрілися ми з Романаом і довго говорили про життя, роботу... інколи це треба зробити з кимось кого давно не бачив. Получається інший погляд на ситуацію.
Як би там не було, ми обидвоє погодилися що роботу всю не переробиш, а так як робота постійно появляється нова, то треба ставити собі межу - до сих пір я займаюся роботою - після того ні. Це не обов"язково 5-а вечора :) Але щось щоб не давало забути про сім"ю і давало б тобі час на себе замість того щоб робити роботу яка інколи по суті своїй може бути рутинною а інколи і беззмістовною.
Так от, тільки ми погодилися про те що треба ставити собі мету... і весь наступний тиждень я не вилазив з роботи :) Одна людина яка мені помагала була у відпустці, друга захворіла... Щось треба міняти :)

Доречі, до нас прийшла зима! Я не тормоз, просто в нас нещодавно випав сніг і стало ТАК гарно!




А сьогодні їздив в Буковель! Перший раз цього сезону на лижах. Тяжко але купа задоволення.
Наступного тижня роблю ремонти в своїй новій квартирі і беру участь в квесті!

Ростемо

Оксанка вже вміє повзати! Ну може це занадто голосно сказано... вона вміє підповзати до іграшки чи до печенька якщо воно за 2-3 кроки від неї. Виглядає дуже кумедно, бо повзати вона ще толком не вміє і тому не зробить жодного лишнього кроку а буде тягнутися рукою замість того щоб зробити ще 2 кроки :) Вона просто падає і тягнеться до речі.
А почалося все з того що Оксанка навчилася ставати на ручки і колінка і відривати живіт від ліжка :) Вона не рухалася, а просто розкачувалася вперед-назад поки не падала :)
Ось які ми вже!