Доці 2 рочки

Нам вже 2 рочки і ми за півтора місяця чекаємо на сестричку.
Ми вже багато говоримо коли поряд свої і кожен день дивуємо батьків.
В нас вже появився характер і писклявий вимогливий голос коли нам щось треба.
Ми любимо пити все з баночки з соскою, хоча вміємо пити з кружки. І можемо пищати пів години коли хочемо пити з баночки.
Коли ми випили ми мусимо віддати порожно баночку мамі або татові, а не віднести її на кухню.
Ми вміємо залазити на своє кріселко в машині, на качельку, драбинку, кріселко і ліжко.
Ми вміємо закладати фігурки в коробочку де треба підбирати фігурки по формі.
Ми вміємо взяти календарики(це у нас гроші) і ляльку в руки і зі словами "я дю сколю" (я йду до школи) діловито піти в іншу кімнату.
Ми вміємо малювати на листочку і на стінах :)
Ми модніци і любимо милуватися на себе в зеркало.
Ми можемо вимагати саме тої кофточки/майочки яку ми любимо а не ту яку мама дає.
Ми можемо самі дістати ту кофточку яку хочемо якщо мама нас не слухає і не дає її.
Ми любимо їсти коли всі їдять.
Ми розрізняємо кількість, можемо назвати скільки кульок у мами в руці якщо їх не більше 3-х.
Ми вміємо надувати бульки, якщо випадково не розлиємо всю рідину з баночки.
Ми любимо бавитися з дітками куми і з кумом (він сам як дитина).
Ми любимо грати на гітарі коли сидимо в кутку на горщику.
Ми з"їдаємо булочку або кілька рогаликів кожен раз коли ходимо в Арсен.
В нас є своя кімната, але ми завжди приносимо іграшки туди де є батьки. І взагалі любимо тянути тата за руцю до мами якщо ми з мамою раптом в різних кімнатах.

Ну і саме головне - ми вміємо задувати свічки на торті

Еміграція

Знаєте, я ніколи не розумів людей які виїзджають закордон.
Більшість з них їхали нелегалами або чорноробочими. Це означає що вони не мають там майбутнього. Частіше всього вони втрачали декілька років свого життя і підзаробивши грошей поверталися назад.
Можливо мені повезло, можливо я заробляю трохи більше ніж середньостатистичний українець, але я ЗАВЖДИ і всім говорив що нормально заробляти і жити можна на Україні.
Хоча останнім часом я задумався над можливістю виїзду. Навряд чи я колись виїду, але думки появилися.
Якщо введуть новий податковий кодекс, то податки виростуть з 15% до 40%. Так як фірма не захоче зменшувтаи прибутки а клієнти платити більше, то цілком можливо що просто зменшать всім зарплату. Що спровокує нову хвилю еміграції. Фірми побачать що тут з них забагато гребуть і просто переїдуть в інші держави (в туж Індію або навіть Грузію). Якщо це зробить хтось крупний - то це +1000 працівників які шукають роботу, що спровокує ще одне зменшення зп і хвилю еміграції.
Звісно в мене вже є квартира і машина, але хочеться бути на "гребні хвилі", все побачити і все попробувати, а не бути закритими в Україні і дозволяти собі тільки раз на пару років поїхати в Туреччину.
П.С.: Не сприймайте це як паніку, просто роздуми які навряд чи призведуть до дій.

Операція "Укріплення берегу"

Так склалося, що наша дача розміщена на березі ріки.
З одного боку ми получаємо красу і шум води, з іншого - той шум і краса стає все ближче і ближче до дачі після кожного паводку.
До пори, до часу це були не наші проблеми, бо ми були далеко від річки. Але за 3 паводки вона підійшла на відстань 20 метрів до дачі.

Сусідня дача

Ще одна сусідня дача

Здавалося б що тут немає проблем, організувалися, укріпили берег, забули.
Але не зовсім так. Як ви розумієте дачі - це низький піроритет відносно житла людей. Тому (і через загальну лінь) від влади ми нічого недочекалися.
"Не біда" - подумав читач, "10-15 дюдей в яких дачі біля річки скинуться по 1000 грн і наймуть когось хто укріпить берег".
Але і тут не пішло, є люди які не хочуть скидатися і навіть такі які категорично проти щоб збирати з людей гроші.
"Може тоді самим укріпити?"
Ну логічно, давайте використаємо майже безкоштовний спосіб, накидаємо в мішки шутер і поскидаємо їх на берег. Який не який але захист. І коштуватиме він від сили 500 грн (на те щоб купити 1000 мішків).
І тут залишилася одна дрібничка... треба щоб люди яким зносить дачу, прийшли і почали накидати шутер в мішки...
І як ви вже мабуть здогадалися це НЕМОЖЛИВО!
Люди яким зносить дачу водою НЕ ХОЧУТЬ нічого робити. Тут варто уточнити що у тих людей є особняки на дачі і взагалі вони часто бувають там, тобто це для них дуже цінна річ.
Відповіді людей просто вражають!
- То нічого не дасть!
- Та хто б то робив?! Для того треба рук!

Ну ми плюнули і почали самі це робити, з надією що люди підтягнуться.
За багато підходів накидано вже 150 мішків. Перші рази получалося тільки по 10 мішків за підхід, бо болото і мокрий шутер сильно ускладнював роботу і виснажував. Тепер вже накидуємо по 20-25 мішків за підхід. І тільки один раз нам помагали інші.

Вражає навіть не це, а те що люди умудряються сказати "а чого ви тільки біля себе укріпляєте? укріпляйте і вище по течії" і показують в напрямку своєї дачі :)
А на фразу "нам це надоїло, ми мабуть плюнемо на те все" кажуть "та як!? ви вже стільки зробили, не можна зараз зупинятися!" :)

Stay tuned!